Верховний Суд роз’яснив, коли акт приймання-передачі стає інструментом фраудаторного правочину.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 р. у справі № 910/17461/23 уточнив правову природу акта приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал та розвинув підхід до фраудаторних правочинів.

Суд наголосив, що акт приймання-передачі не завжди є лише «первинним документом»: якщо саме в ньому втілена спільна воля сторін щодо переходу права власності і без нього набувач не міг би стати власником майна, такий акт слід розглядати як повноцінний двосторонній правочин, який може бути визнаний недійсним. Водночас рішення загальних зборів залишаються актами органу управління, а не договорами, і оскаржуються за іншою логікою.

Суд також конкретизував підхід до фраудаторних правочинів, посилаючись на загальні засади добросовісності та заборони зловживання правом. Ключовими ознаками таких правочинів є:

• вчинення їх вже після виникнення боргу або в умовах очевидної загрози стягнення;
• істотне погіршення платоспроможності боржника чи поручителя;
• участь пов'язаних осіб та економічно невигідні або штучні умови, що фактично блокують виконання судового рішення.

Окремо Верховний Суд підкреслив, що поручитель не може, знаючи про свій обов'язок перед кредитором, виводити значущі активи у пов'язані структури, створюючи власну неплатоспроможність.

Практичний висновок із постанови - ефективний захист кредитора має бути комплексним: визнання недійсним фраудаторного правочину має поєднуватися зі скасуванням реєстрації переходу права та поновленням попереднього запису в реєстрі, щоб реально повернути майно в сферу потенційного стягнення.